Для українського народу тема соборності завжди була особливо болючою і неймовірно складною. Штучний поділ створював перепони на шляху його розвитку, формував відмінні риси політичної культури, господарської інфраструктури, етноконфесійних відносин. Та, незважаючи на важку долю нашого народу, ідея всеукраїнської єдності, соборності України ніколи не полишала його.

Проголошення на Софійському майдані Києва 22 січня 1919 року вікопомних слів - «однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України» - стало однією з найважливіших і найвизначніших подій у багатовіковій історії українського народу. Від Акта злуки, що став урочистим заспівом цього свята, проліг відлік новітнього літочислення України, сповнений якісно нового національного й державотворчого змісту. Цим соборним дійством логічно вивершувався весь попередній досвід національно-визвольної боротьби та увиразнено окреслювалася перспектива майбутнього державного поступу.

Об’єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті українців. Справжню єдність народу у боротьбі за незалежність продемонструвала світові Україна 21 січня 1990 року. Так, знаменним етапом піднесення духу свободи став «живий ланцюг» між Києвом і Львовом, коли 21 січня 1990 року тисячі українців взялися за руки на згадку про проголошення Акту Злуки. 

Хочеться вірити, що Україна для кожного з нас найрідніша, найкраща країна. Вона була, є і буде унітарною, неподільною, єдиною завжди. Ми  її любимо як діти люблять матір — і в здоров’ї, і в хворобі — та докладають зусиль до її одужання, так і ми мріємо та віримо у часи зміцнення й розквіту України як незалежної держави.  Ми  цілком свідомі своєї причетності до розбудови нашого спільного дому й відповідальності за нього.

Ми – єдині, і нікому нас не поділити.